ДИТЯЧА ІСТЕРИКА

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА: ЧОМУ ВИНИКАЄ І ЯК ПОДОЛАТИ

Найчастіше істерики виникають у дитини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов’ю, задарованої, особливо, якщо вона єдина в сім’ї. Усі бажання дитини батьки зазвичай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування. У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі проблеми «коханої» дитини – і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу, а то й довше.

У результаті дитина зростає інфальтильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного - істерику.

Полярними до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зложивають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами.

Адже життя непросте, і що раніше дитина звикне до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішною буде в житті, прагнутиме завжди до більшого, і як почуватиметься реалізованою і щасливою особистістю.

Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено зазделегідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов'язана з типом нервової системи. Слабка і неврівноважена нервова система - додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики імеланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флеглатики і сангвініки.

Вікові періоди, що є "небезпечними" для появи істерик: чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик загострюється з настанням так званих "криз вікового розвитку", зокрема у віці:

- 3 років - перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;
- 6-7 років - перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;
- 11-15 років - перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.

У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.
Однак батькам варто пам'ятати, що криза вікового періоду є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення.
А от загострення негативних поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадоволеності дитини її місцем в сім'ї, обмеженістю її ролі
в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критичний період повязано з небажанням чи невмінням батьків побачити
зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

Стадії протікання істерики у дитини

Найліпший спосіб "швидкої допомоги" в боротьбі з дитячою агресією, незалежно від того, чим вона викликана, - це вміння дорослих керувати
процесом. Для цього батьки мають знати стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної із них.

ПРОВОКАЦІЯ СВАРКИ. Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли її щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти. Для цього батьки мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

Якщо у дитини от-от почнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад до магазину за морозивом.

Якщо це дитина старшого дошкільного віку, можна сказати щось на кшталт "Вибач, поговоримо про це пізніше, мені потрібно в аптеку". Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики - потримати її руки 2-3хвилини під проточною холодною водою.

КРИКИ ТА ЗВИНУВАЧЕННЯ. Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями. Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині "Заспокойся, тоді поговоримо", і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачинитися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне - не входити в конфлікт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.

БУЙСТВО. На завершальному етапі істерики дитинапочинає кидати все, що потряпляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина "випустить пар". А от після того, як вона відносно затихне, можна починати її заспокоювати.

Якщо дитині молодшого дошкільного відопомагають заспокоїтись ласкаві слова, то дитині старшого дошкільного віку після істерики потрібен "тайм-аут". Ліпше за все робити вигляд, що нічого не відбулось. Не потрібно її сварити, обговорювати те, що сталося і вимагати, щоб вона нгайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію потрібно забути. Навпаки!

ОБГОВОРЕННЯ НЕПРИЄМНОЇ СИТУАЦІЇ.

Після того, як напад істерики завершився, із дитиною обовязково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого. Із дитиною молодшого дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

Ну, і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от "вийде із себе". Хороший спосіб уникнути істерики - запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Як налагодити взаємодію з гіпоактивною дитиною

Розмовляйте з гіпоактивною дитиною завжди спокійно - не кваптеся і не підвищуйте голос.
Пам’ятайте, що крик, роздратування, незадоволення ще більше уповільнюють дитину. Якщо її підганяти, вона починає нервувати, і рівень гальмування підвищується. Натомість якщо дати дитині можливість працювати в оптимальному власному темпі, якість і точність її діяльності будуть доволі високими.
Налаштовуйте дитину на найближчі події як у щоденному побуті, так і щодо подій наступного дня.
Завчасно попереджайте про те, коли вона має завершити ту чи іншу справу. Або ж давайте дитині додатковий час для того, щоб вони змогла доробити певне завдання без поспіху або переключитися з одного виду діяльності на інший.
Хваліть дитину за те, що вона робить швидко, ефективно і без зволікання.
Уникайте ярликів, подібних до того, коли повільних дітей зараховують до категорії ледачих чи із загальмованою реакцією. Натомість навчіться враховувати темп діяльності дитини під час взаємодії з нею.
Давайте дитині лише одну вказівку за один раз. Не перетворюйте свої прохання до дитини на тривалий монолог. Вона не зможе сприйняти всю інформацію, тому доведеться знову все повторювати.
Визначте постійні трудові обов’язки дитини на кшталт: складати одяг, прибирати іграшки після гри, тощо – та стежити за тим, аби дитина їх дотримувалася.
Розробіть дитині чіткий режим дня. Повідомте їй, коли, що і в якій послідовності вона має робити.
Виконуйте з дитиною спеціальні вправи, грайте в ігри, що сприяють розвитку швидкості рухових реакцій. Використовуйте ігрові елементи, коли необхідно, щоб дитина зробила щось швидко. Наприклад, позмагайтеся, хто швидше одягнеться; використайте для цього пісочний годинник тощо.